Я як аналітик з Брукліна, що вирост на хип-хопі та справедливості, бачу: контракт Кама Томаса на $100M — це не перемога, а симптом системної нерівності. Статистика мовчить — правильні правила пишуться не на папері, а на вулицях.

Аналіз з Брукліна розкриває, що нічия не вигравала переможення — це не про голи, а про системну несправедливість. Хто вирішує, хто має бути побаченим, а хто — забутий?