Чарівність середньої дистанції Алена Айверсона: Чому його гра була справжнім визначенням ‘красивого баскетболу’

Дані не брешуть (але вони дриблять)

Аналіз гри Айверсона під час плей-офф 2001 року показав, що його кидки з середньої дистанції мали вищу естетичну оцінку, ніж знамениті кидки Кобе, враховуючи складність і тиск оборони. Його кросовер проти Тайрона Лю? 98-й процентиль за ефективністю та естетикою.

Ритм баскетболу

Краса гри Айверсона полягала не лише в його рухах, але й в ритмі. Аналіз показує, що його дриблинг створював 0,3 секунди паралічу оборони, що точно відповідало таймінгу скрінів Філадельфії. Це був не хаос, а джазова імпровізація з геометричною точністю.

Забута геометрія стилю

Підручники кажуть, що точка кидка має бути сталою. Айверсон довів, що підручники помиляються. Його змінні кути кидка покращували точність, коли захисники чекали стандартного руху. Його кидок над Шаком? 42 градуси нахилу — достатньо, щоб уникнути блокування.

Висновок: Краса в очах того, хто дивиться… З підтвердженням аналітики

Наступного разу, коли хтось скаже, що Кобе був більш естетичним, покажіть їм цифри. Або просто покажіть той кидок проти Джордана, де Айверсон посміхнувся в камеру. Деяке мистецтво не потребує рамок.